Чтиво. Марія Матіос. “Солодка Даруся”

До мого стиду, я донедавна не була знайома з творчістю своєї землячки. Хоча чула дуже схвальні відгуки про її книги від Льошика (), та й коли подружжя Шевченків - українські письменники Олександр та Наталка Шевченко (колишня Очкур) були у мене вдома восени, вони дуже схвально згадували про книги пані Матіос. Якось ще перед новим роком я купила в КС першу-ліпшу книгу авторки, яка у мене пролежала пару тижнів, допоки я за неї випадково взялася. І проковтнула за 2 чи за 3 вечори.

Роман мене надзвичайно вразив… Не знаю чим - якоюсь чесністю, глибиною, над-реальністю зображуваних в ньому подій. При тому, що в романі присутнє те, що я не люблю в літературі - відколи сама стала працювати зі словом, дуже обережно стала відноситися до суржику і діалекту в художній літературі. В моєму особистому сприйнятті, таким речам не місце в художніх творах. Проте у цій книзі Матіос воно все настільки природньо, що, здається, по-іншому й бути не може.

Сюжет я переказувати не буду, лише скажу, що мова йде про криваві 40ві роки на Буковині. Може тому я так сприйняла цю книгу, бо й мою родину зачепила та сталінська машина, і моя мама через те ніколи не вчила українську мову в школі.

Чудовий роман з трьох частин, в якому (не боюся здатися банальною) описані три звичайні, звичні і водночас дуже важливі речі — мудрість людська і горе.

Цікавий ще такий момент: дочитавши цю книгу, я наступного дня, повертаючись з роботи, зайшла в книгарню і купила ще одну книжку Матіос. Біля книгарні розмовляло 3є дядечок, які відразу звернули увагу на те, яку я книгу купила і стали це активно обговорювати.

Ще один момент, який може бути цікавим іншому моєму френду: наш театр отримав нового художнього керівника, і готує прем”єру “Солодної Дарусі”