Як українські та американські політики в Інтернет ходили

Дві недавні новини так чи інакше пов’язані з політикою й Інтернетом. Глобальна Мережа поступово входить у наше життя настільки, що стає невід’ємною частиною всіх її процесів, включаючи політичне життя. Однак чи готові політики до тієї свободи і відкритості, що й дає Інтернет?

Новина дня в Українському Інтернету, від якої втомилися всі користувачі, що більш-менш стежать за подіями в країні, зокрема, у ІТ-сфері – відкриття блогу одного з лідерів “Народної самоооброни” Юрія Луценка. Про це написали ВСІ. Ще б - настільки відомий політик вийшов в онлайн, більш того, пообіцяв спілкуватися з відвідувачами свого блогу. Піар, яким було обставлене відкриття щоденника, був організований по вищому розряду, власне, реакція журналістів і блогерів послідувала негайно. Правда, Юрій Віталійович трохи розчарував користувачів, відкривши блог не на загальновідомому сервісі “Живого журналу”, а на своєму власному сайті. Кількість коментарів до першого запису наближається до трьох сотень, однак не видно, щоб пан Луценко жадав спілкування з Інтернет-користувачами. У коментарях уже засвітилися користувачі, що назвали себе іменами інших українських політиків і відомих людей, серед них є і ніби-то Віктор Янукович, і Юлія Тимошенко. Коментарі досить одіозні, цікаві і далеко не завжди коректні. Однак відповідей пана Луценко там практично немає. Хоча на прес-конференції, присвяченій відкриттю щоденника, Луценко пообіцяв, що його щоденник буде націлений “не на результати виборів, а на інтелектуальну дискусію”. У коментарях до першого запису є парочка відповідей користувача з ім’ям Юрій Луценко, однак тих коментарів всього декілька, вони губляться в загальній кількості. Блогерство – нова мода серед українських політиків, якій поступово починають слідувати все більше і більше представників українського бомонду. Природно, користувачі Інтернету читають ці щоденники, сподіваючись на неформальне спілкування з лідерами політичного життя країни, однак останні, схоже, не дуже готові відповідати на незручні запитання, декларуючи при цьому зовсім протилежне.

Ще одна цікава подія, що стосується Інтернету і політики, відбулася днями – вперше кандитати на президентську посаду США від Демократичної партії провели онлайнові дебати, в ході яких вони відповідали на відеопитання, прислані через Інтернет. Організаторами дебатів стали телеканал CNN і сервіс відеохостингу YouTube. Незважаючи на те, що організатори дійства відібрали 30 питань з майже двох тисяч, дебати пройшли дуже цікаво. Виборці одержали практично повний контроль і на свої власні очі могли бачити, як їх майбутнім обранцям приходиться торкатися самих “незручних” тем. Відповідаючи на відеопитання, кандидати в президенти почували себе не у своїй тарілці й відмазатися звичайними “розмитими” політичними відповідями в них у більшості випадків не вийшло.

От як охарактеризував тенденцію використання подібних заходів радник одного з кандидатів Джо Тріппі: “До епохи телебачення було важливо, як звучить голос кандидата, потім – який його імідж, тепер же ми занурюємося в середовище, де справжність стає головним гарантом успіху, тому що нинішні технічні можливості дозволяють легко відокремлювати реальну сутність політика від створюваного ним образу”.

Також кандидати в президенти США завели собі персональні сторінки на сайті MySpace, такий канал існує на YouTube, претенденти дають інтерв’ю кореспондентам Second Life.

Цікаво, чи готові наші політичні лідери відповідати на питання в такому прямому ефірі? Писати не у своєму блозі, а в ЖЖ? Хоча в ЖЖ багато хто з них пише, це вірно, однак не сильно прагнуть вступати в дискусії з незручними темами.

Американські дослідники вважають, що 2008 рік стане рекордним по кількості американських громадян, для яких Мережа стане основним джерелом інформації про передвиборні заходи і політичні новини. А деякі навіть заявляють, що Інтернет може привести в Білий Дім незалежного кандидата.

Ясна справа, що в Україні такого не буде. Хоча б тому, що в нас всього 10% населення користаються Інтернетом. Ці вибори в порівнянні з березневими 2006 року явно демонструють, що політики йдуть у Мережу. Хоча тенденція блогероманії є обнадійливою. Тільки от хочеться, щоб це були дійсні блоги - з дискусією. І відповідями на незручні коментарі. Хоча сумніваюся, що політики-блогери на це підуть. По одній причині – через ті ж 10%. Занадто малий відсоток електорату, щоб на нього от так бездарно витрачати час. Може років через 5-10…

Оригінал російською - в моєму блозі на “Лізі”